Фібі на базарі

Якось Фібі пішла на базар зі своєю сімʼєю — у неділю зранку, за продуктами.

Вона страшенно зраділа! Адже в магазин її ніколи не пускали — казали, що собачкам туди не можна (дивне правило!). І авжеж без Фібі завжди купували щось не те, що треба.

Перед виходом їй одягли її кепочку, яку вона терпіти не могла — «щоб сонце не напікало».

Потім усі разом сіли в машинку та й поїхали.

Фібі любила дивитися у вікно, розглядати все навкруги.

Звісно, краще бігати по травичці, але й у машині непогано — особливо коли дозволяли сидіти спереду: там видно краще, можна вітатися з друзями і бурчати на незнайомців!

Фібі вже вирішила що буде брати на базарі: побільше м’яса і тістечок. Але, коли вони приїхали її чомусь потягнули до овочів.

— Знов не туди! — подумала вона, стоячи у довжелезній черзі.

Нарешті вони рушили до м’ясного ряду, але так швидко, що Фібі довелося гальмувати всіма лапами, аби вони не пробігли повз.

— Їм усе треба нагадувати! — проворчала вона про себе.

Дядько-м’ясник дав Фібі шматочок м’яса. Але чомусь після цього її знову повели до овочів…

І тут Фібунька побачила знайому мордочку!

Це був Луїс — веселий маленький такс, її давній друг. Він жив поруч і часто прибігав на базар. Він міг їсти м’ясо й тістечка, коли захоче.

— От це життя! Пощастило ж! - думала Фібі і давала Луїсу судочок, щоб він відкладав їй щось смачненьке.

Правда, його свобода часто закінчувалася ляпасом від господарів за втечу, але все одно — непогано.

Щоправда, його вільне життя часто закінчувалося тим що він отримував по попі від господарів за втечу, але нічого — живий, веселий, задоволений!

Фібі розповіла йому, що її господарі знову забули купити м’ясо, поділилася новинами — на кого сьогодні погавкала і кого зустріла. А Луїс розповів, як вони ходили на футбол і як це було весело.

— Слухай, ти ж відклaв мені щось смачненьке? Хоча б рибку? — запитала Фібі, бачачи, що залишається мало часу, а Луїс базікає про футбол і не збирається зупинятись.

Луїс опустив очі й почав водити лапкою по землі. Фібі відразу все зрозуміла: він усе з’їв сам…

— Вибач, Фібі, — сказав він. — Останнім часом мало їжі. Кажуть, у океані поганий вилов… та ще й криза.

Фібі тяжко зітхнула:

«Луїс надто багато слухає людських розмов… Може, йому посидіти тиждень удома? А то ще підхопить якусь людську хворобу».

Вона вже хотіла сказати йому, щоб не був скнарою, але її покликали назад.

Так вони й поїхали додому — без м’яса і без тістечок, зате з повним багажником авокадо.