Фібі й комбінезончик

Коли Фібі була маленьким щенятком, вона жила в місці, де було багато снігу.

Сніг Фібі дуже подобався. У ньому було так весело вовтузитися!

Але була одна біда — Фібі швидко намокала, мерзла й починала чхати.

Тоді мама купила їй комбінезончик.

Спершу він Фібі зовсім не сподобався: у нього було незручно залазити, та й її друг Баксік — маленький пес із білою шерстю — сміявся:

— Ти схожа на листоношу в такому наряді, Фібі! Не знаєш, де моя посилка з AliExpress? — казав він і сміявся, валяючись на спині та тримаючись лапками за живіт.

Фібі фиркала й відверталася.

Якось Фібі спробувала сховати комбінезон перед прогулянкою, але не врахувала, що якщо просто сісти на нього, то рано чи пізно доведеться встати — і тоді його знайдуть.

Іншого разу вона просто швидко вибігла надвір, поки її не встигли одягнути, але у дворі її з ганьбою наздогнали й занесли додому одягатися.

Одного дня Фібі таки вдалося затягнути комбінезон під ліжко, поки ніхто не бачив.

Коли вся сім’я шукала його перед прогулянкою, вона робила вигляд, що не має жодного уявлення, куди подівся костюм.

Так вони й пішли гуляти без нього!

Фібі була задоволена й хотіла якомога швидше показатися Баксіку, але його, на жаль, ніде не було.

Вона обожнювала гуляти. Зазвичай вони ходили до лісу: там її відпускали з повідця, і вона могла бігати де завгодно.

Була зима, і весь ліс був укутаний снігом. Він доходив аж до спини Фібі, тож вона стрибала, як зайчик, і раділа — їй це завжди подобалося.

Але сьогодні все було інакше.

Вітер дув прямо в мордочку, шерсть намокла, і Фібі почала тремтіти. Поки вони дійшли до лісу, вона вже змерзла.

Її, як завжди, відпустили з повідця, і вона різко побігла, але виявилося, що коли біжиш, вітер стає ще холоднішим.

Фібі подумала:

«Як це я раніше не помічала, що в лісі так холодно!»

Вона згадувала щасливі дні, коли бігала по снігу в костюмі й зовсім не відчувала холоду — ганялася за зайцями, валялася в снігу й нюхала дерева.

«Як там мій комбінезончик?» — думала Фібі. — «Лежить собі під ліжком, зовсім самотній…»

Прогулянка здавалася вічною. Нарешті вони звернули додому.

Фібі бігла щосили — їй хотілося швидше додому.

І раптом — назустріч Баксік!

Фібі навіть зупинилася від здивування: на ньому був жовтий комбінезон!

Вона ніяк не могла позбутися думки, що перед нею стоїть велика яєчня на лапках — адже в нього була біла голова й жовтий тулуб.

— Знаю-знаю, — сказав Баксик, — зате мені тепло! — і весело побіг далі.

Фібі засміялася й поспішила додому грітися та діставати свій комбінезончик з-під ліжка. Вона думала:

«Та щоб я ще хоч раз послухала Баксіка! У нього ж зовсім немає почуття стилю!»